Тазостегновий суглоб (ТС) — центральний шарнір тіла людини. На нього припадає колосальне навантаження при забезпеченні прямохідності, підтриманні ваги тіла та виконанні всього спектра рухів нижньої кінцівки. Цей унікальний біомеханічний вузол одночасно має значну рухливість і виняткову стабільність. Однак саме ці якості роблять його вразливим перед різними травмами та дегенеративними змінами.

Зона тазостегнового суглоба вразлива до перевантажень і травм — від розривів суглобової губи та імпінджменту до переломів шийки стегнової кістки, від дисплазії та підвивиху до тендинопатій і трохантерного бурситу. Ризик існує в будь-якому віці. У новонароджених зустрічається дисплазія та рання нестабільність, у молодих — спортивні пошкодження, конфлікт стегново-вертлужних структур та стрес-переломи, у літніх — остеопоротичні переломи, коксартроз та асептичний некроз голівки. Своєчасна діагностика та лікування визначають результат.

Нижче послідовно розглянуто різні види травм тазостегнового суглоба, характерні симптоми, алгоритми обстеження, сучасні підходи до лікування та етапи відновлення.

Анатомія тазостегнового суглоба, чому він так вразливий?

Тазостегновий суглоб є класичним прикладом кульшового суглоба, або так званого “кульового шарніра”. Конструкція забезпечує неймовірну рухливість. Основою його служать дві ключові кісткові структури: вертлужна западина тазової кістки та голівка стегнової кістки. Глибока чашоподібна вертлужна западина надійно охоплює голівку стегнової кістки, яка має кулеподібну форму. Таке будова дозволяє виконувати рухи у трьох площинах.

Стабільність цього з’єднання підвищує хрящовий обідок — вертлужна губа. Вона оточує западину по периметру, поглиблюючи її та збільшуючи площу контакту. Суглобові поверхні вкриті гладким і пружним гіаліновим хрящем. Його функція критично важлива, оскільки він забезпечує амортизацію і практично безшумне ковзання кісток одна відносно одної, значно зменшуючи силу тертя. Вся ця конструкція укладена в міцну суглобову капсулу, посилену потужними зв’язками.

Біомеханіка суглоба постійно зазнає значних навантажень. При звичайній ходьбі тиск на суглоб перевищує вагу тіла в кілька разів, а при бігу або стрибках ці показники багатократно зростають. Сустав витримує таке навантаження завдяки ідеальній геометрії та міцності своїх тканин. Однак у цій системі існує зона зниженої стійкості — це шийка стегна, вузький відділ кістки, який з’єднує її голівку з тілом.

Шийка стегна стає “слабким місцем” через свої анатомічні особливості та механічні напруження. Вона являє собою відносно тонку кісткову структуру, розташовану під кутом до основних силових ліній навантаження. Саме тому у літніх людей, особливо на фоні остеопорозу, навіть незначне падіння може призвести до перелому в цій локації. Мінералізація кістки знижується, і її міцність уже не відповідає прикладеним силам.

Класифікація травм тазостегнового суглоба

Умовно всі травми можна поділити на дві великі категорії:

1. Вроджені патології формуються в період внутрішньоутробного розвитку або під час пологів. Найпоширенішим прикладом є дисплазія тазостегнового суглоба — його недорозвинення, яке може варіюватися від легкої незрілості до повного вивиху. У цьому випадку голівка стегнової кістки втрачає контакт із вертлужною западиною, що без своєчасної корекції призводить до серйозних порушень опорної функції кінцівки.
2. Набуті травми трапляються протягом життя під впливом зовнішніх або внутрішніх факторів. До них відносяться забої м’яких тканин, розтягнення та розриви зв’язок і м’язів, що оточують суглоб. Значно серйознішими є вивихи та підвивихи стегна, які часто виникають унаслідок високоефективних травм, таких як дорожньо-транспортні пригоди або падіння з великої висоти. Найбільшу загрозу, особливо для літніх людей, становлять переломи, і найвідомішим серед них є перелом шийки стегнової кістки. Окремо виділяють ушкодження внутрішньосуглобових структур, наприклад, розриви вертлужної губи, які часто зустрічаються у спортсменів.

За механізмом виникнення виділяють гострі травми, що виникли миттєво під дією значної сили, та хронічні, пов’язані з тривалим повторюваним навантаженням.

За характером ушкодження анатомічних структур розрізняють: кісткові, хрящові, зв’язково-м’язові та комбіновані травми.

Кісткові ушкодження включають переломи різної локалізації: голівки стегнової кістки, шийки стегна, вертельної ділянки та вертлужної западини. Особливу категорію становлять стрес-переломи, що виникають через циклічні перевантаження незміненої кістки.

Серед внутрішньосуглобових ушкоджень особливої уваги заслуговують розриви вертлужної губи. Ці травми часто зустрічаються у спортсменів і проявляються механічними симптомами.

Ушкодження м’яких тканин представлені забоями, розтягненнями та розривами зв’язок і м’язів, що оточують суглоб. До цієї ж категорії відносяться бурсити — запалення синовіальних сумок.

Набагато серйознішими є вивихи та підвивихи стегна, які часто виникають унаслідок високоефективних травм, таких як ДТП або падіння з великої висоти. Найбільшу загрозу, особливо для літніх людей, становлять переломи. Найвідомішим серед них є перелом шийки стегнової кістки.

Окрему групу становлять дегенеративно-дистрофічні ураження, перш за все коксартроз, який може бути як первинним, так і розвиватися внаслідок перенесеної травми.

Далі детальніше розглянемо найпоширеніші травми тазостегнового суглоба.

Вроджений вивих стегна (дисплазія тазостегнового суглоба)

Вроджений вивих стегна — це результат тривалого процесу неправильного формування суглоба, який називається дисплазією. Стан є вадою розвитку всіх його елементів. Вертлужна западина виявляється сплощеною та надто похилою, неглибокою. Голівка стегнової кістки не знаходить собі оптимальної опори і поступово зміщується назовні та догори. Зв’язки надмірно еластичні, а суглобова капсула не здатна утримати голівку у правильному положенні. Таким чином, вивих стає закономірним наслідком важкого ступеня дисплазії, а не самостійним явищем.

Етіологія цього стану розглядається як багатофакторна:

1. Генетична схильність — ризик значно підвищується при наявності аналогічного діагнозу у найближчих родичів.
2. Гормональна теорія вказує на вплив релаксину, гормону, що виробляється в організмі матері перед пологами для розм’якшення зв’язок та розходження тазових кісток. Цей гормон може потрапляти до плоду, роблячи його власні сполучнотканинні структури надмірно пухкими.
3. До механічних факторів ризику відносять сідничне передлежання, при якому на суглоб плода чиниться аномальний тиск стінками матки, а також маловоддя і великий плід.

Процес розвитку вродженого вивиху ТС має кілька стадій:

1. Спочатку виникає власне дисплазія — є лише незрілість та неправильна форма суглобових компонентів без зміщення.
2. Стадія передвивиху характеризується напруженням капсули та невеликим зміщенням голівки стегна, яке легко вправляється самостійно.
3. Підвивих передбачає більш виражене зміщення голівки догори та назовні відносно центру западини, але без виходу за межі хрящового обідка — вертлужної губи.
4. Істинний вроджений вивих є завершальною стадією, коли голівка стегнової кістки повністю втрачає контакт із суглобовою западиною і зміщується догори, а губа загортається всередину суглоба, блокуючи його.

Рання діагностика базується на виявленні ряду фізикальних ознак під час огляду ортопедом. Асиметрія шкірних складок на стегнах та сідницях є неспецифічним, але насторожуючим симптомом. Більш інформативним є візуальне укорочення одного стегна за рахунок заднього зміщення голівки кістки.

Класичною ознакою є обмеження пасивного відведення зігнутих у колінах та тазостегнових суглобах ніг. Симптом зісковзування, або “клацання” (симптом Маркса-Ортолані), відчувається рукою під час відведення як легкий поштовх, що свідчить про вправлення голівки. Однак золотим стандартом діагностики, особливо на доклінічній стадії, є ультразвукове дослідження. УЗД дозволяє візуалізувати хрящові структури, точно виміряти кути та підтвердити або виключити дисплазію до появи видимих порушень.

Відсутність своєчасного лікування неминуче призводить до тяжких ортопедичних наслідків. Формується неповноцінний, повністю децентрований суглоб. Хода стає нестійкою, розвивається кульгавість, відома як “качина хода” при двосторонньому процесі.

Починається формування неоартрозу — нового суглоба на клубовій кістці, куди зміщується голівка стегна. Найбільшу загрозу становить швидко прогресуючий деформуючий артроз — коксартроз, який розвивається вже в молодому віці, супроводжується інтенсивними хронічними болями та різким обмеженням функції. Викривлення хребта та перекіс таза викликають вторинні болі в спині та формують порочне коло біомеханічних порушень. Саме тому раннє виявлення та початок терапії в перші місяці життя є абсолютним пріоритетом у дитячій ортопедії.

Вивихи

Вивих тазостегнового суглоба належить до категорії тяжких травм опорно-рухового апарату. Для його виникнення необхідний вплив значної зовнішньої сили. Здоровий суглоб, оточений потужним м’язовим масивом, має величезний запас міцності. Механізм травми зазвичай включає високоефективний вплив. Типовими сценаріями стають ДТП, коли при лобовому зіткненні коліно зігнутої ноги впирається в панель приладів, передаючи величезний імпульс на стегнову кістку. Іншим частим механізмом є падіння з великої висоти на приведену або відведену кінцівку, а також екстремальні спортивні навантаження, пов’язані з різким скручуванням тіла при фіксованій стопі.

Класифікація та симптоми вивихів

Класифікація вивихів базується на напрямку зміщення голівки стегнової кістки відносно вертлужної западини:

1. Задній вивих. Найпоширеніший, становить близько 85% усіх випадків. При ньому голівка зміщується назад та догори, що часто супроводжується переломом заднього краю вертлужної западини. Кінцівка при цьому приймає характерне вимушене положення: зігнута в тазостегновому та колінному суглобах, приведена та повернена всередину.
2. Передній вивих зустрічається значно рідше. Він поділяється на надлобковий та запірательний. При передньому вивиху нога, навпаки, відведена вбік, розгорнута назовні та різко вкорочена.
3. Підвивих є неповним вивихом, при якому голівка стегна лише частково втрачає контакт із суглобовою поверхнею, але зберігається її часткове зчленування із западиною.

Клінічна картина травми яскрава. Провідним симптомом є нестерпний, різкий біль у ділянці тазостегнового суглоба та паху. Будь-які спроби руху багаторазово посилюють больові відчуття. Функція кінцівки повністю втрачається, опора на ногу неможлива. Візуально визначається деформація області суглоба, виражене неприродне положення кінцівки, що залежить від типу вивиху. При пальпації може відчуватися порожнеча на місці суглоба або, навпаки, пальпуватися зміщена голівка стегнової кістки. Нерідко спостерігається вкорочення ушкодженої кінцівки.

Перша допомога при вивиху та ускладнення

Надання першої допомоги при підозрі на вивих стегна вимагає обережності. Головне та абсолютне правило — ні за яких обставин не намагатися вправити вивих самостійно. Будь-які некваліфіковані маніпуляції можуть погіршити травму, спричинити пошкодження судин, нервів або зрив краю вертлужної западини, перетворивши відносно простий вивих на складний перелом із вивихом.

Постраждалого необхідно негайно зафіксувати. Оптимальною є фіксація всієї кінцівки у тому положенні, яке вона прийняла після травми. Для цього можна підкласти під коліно та гомілку валики з одягу або ковдри. До області суглоба слід прикласти холод для зменшення набряку та болючості. Транспортування у спеціалізований медичний заклад здійснюється виключно на жорстких ношах. Для купірування нестерпного болю допустимо використання ненаркотичних анальгетиків, якщо це можливо.

Навіть при своєчасному та професійному лікуванні вивих стегна загрожує серйозними ускладненнями. Найбільш загрозливим неврологічним наслідком заднього вивиху є пошкодження сідничного нерва. Його стискання або розтягнення зміщеною голівкою стегна проявляється болями по задній поверхні кінцівки, порушенням чутливості та рухової функції аж до паралічу м’язів гомілки та стопи.

Найважчим віддаленим ускладненням є аваскулярний некроз (остеонекроз) голівки стегнової кістки. Зміщення голівки призводить до розриву судин, що її живлять, що викликає поступову та незворотну загибель кісткової тканини. Це ускладнення може розвинутися через місяці або навіть роки після травми і зрештою потребує ендопротезування. Крім того, високий ризик розвитку посттравматичного артрозу навіть після успішного вправлення, обумовлений пошкодженням гіалінового хряща під час травми.

Переломи

Перелом проксимального відділу стегнової кістки, особливо в області шийки, вважається однією з найсерйозніших та небезпечних травм у травматологічній практиці. Але його небезпека полягає не стільки в самому порушенні цілісності кістки, скільки в порушенні кровопостачання голівки стегна. Судини, що живлять голівку, проходять через капсулу суглоба та вздовж шийки, не маючи значних колатералей (бокових шляхів кровотоку). При переломі ці тонкі артерії неминуче рвуться або стискаються, позбавляючи кістковий фрагмент життєво необхідного притоку крові. Це запускає процес ішемії, що веде до аваскулярного некрозу — поступового омертвіння та руйнування голівки стегнової кістки.

Класифікація переломів цієї локації базується на їх точному анатомічному положенні. Медіальні (внутрішні) переломи, або переломи власне шийки стегна, розташовані всередині суглобової капсули. Саме вони найбільш небезпечні з точки зору розвитку некрозу. Латеральні (зовнішні), або вертельні, переломи знаходяться поза капсулою суглоба, нижче місця прикріплення її основних зв’язок, і їх прогноз значно сприятливіший завдяки збереженому кровопостачанню.

Для медіальних переломів критично важливе значення має класифікація за Гарденом. Вона описує чотири стадії зміщення відростка та стабільність перелому:

1. Стадія I. Неповний вколочений перелом (вальгусний). Лінія перелому проходить не через всю шийку. Проксимальний та дистальний уламки пов’язані між собою по нижній кортикальній пластинці. Голівка знаходиться в положенні легкого вальгусу (зміщена назовні). Перелом відносно стабільний. Кровопостачання голівки стегна найчастіше збережене. Ризик аваскулярного некрозу мінімальний.
2. Стадія II. Повний перелом без зміщення. Лінія перелому проходить повністю через шийку стегна, але уламки не зміщені. Цілісність задньої кортикальної пластинки може бути порушена. Перелом нестабільний, оскільки нічого не утримує уламки від зміщення. Ризик порушення кровопостачання голівки зростає порівняно зі стадією I.
3. Стадія III. Повний перелом з частковим зміщенням. Голівка стегнової кістки повертається (ротуються) та відхиляється, але все ще зберігає частковий контакт із шийкою (зазвичай по задній поверхні). Перелом нестабільний. Капсула суглоба пошкоджена, судинні пучки, що йдуть до голівки, натягнуті або розірвані. Високий ризик аваскулярного некрозу.
4. Стадія IV. Повний перелом із повним зміщенням. Уламки повністю роз’єднані. Голівка стегна повертається у своє нормальне положення (централізується) у вертлужній западині, а шийка стегнової кістки зміщується догори та назовні. Перелом абсолютно нестабільний. Судинні пучки, що живлять голівку, із великою ймовірністю розірвані. Ризик розвитку аваскулярного некрозу голівки стегнової кістки максимальний.

Стадії I та II частіше розглядаються як показання для остеосинтезу (з’єднання уламків гвинтами), а III та IV є прямим показанням до ендопротезування тазостегнового суглоба.

Найуразливішою групою для цього виду переломів є жінки похилого та старечого віку, що переживають постменопаузальний період. Зниження рівня естрогенів призводить до різкого прискорення процесів резорбції кісткової тканини та розвитку остеопорозу. Кістка втрачає свою мінеральну щільність і міцність, перетворюючись на крихку структуру, що не здатна витримувати навіть звичайні побутові навантаження. Для виникнення перелому шийки стегна літній людині часто достатньо просто спіткнутися на рівному місці або невдало повернутися в ліжку. Невеликий зріст та менша, ніж у чоловіків, пікова кісткова маса в молодості додатково підвищують ризики.

Симптоми перелому шийки стегна

Клінічна картина перелому характеризується болем у паховій області, який значно посилюється при найменшій спробі пошевелити ногою або спертися на неї. Пальпація області великого вертела різко болюча. Візуально спостерігається класичний ознака зовнішньої ротації — стопа всією своєю бічною поверхнею лежить на поверхні ліжка, що обумовлено скороченням м’язів, що прикріплюються до вертельної області. Іншим патогномонічним симптомом є так званий “симптом прилиплої п’яти”. Постраждалий не може самостійно підняти випрямлену ногу, утримуючи її на вазі, хоча згинання в колінному суглобі та рухи стопою зазвичай повністю збережені. Спостерігається також відносне вкорочення кінцівки на кілька сантиметрів за рахунок рефлекторного скорочення м’язів.

Лікування перелому тазостегнового суглоба

Консервативна тактика, що передбачає тривалий постільний режим та скелетне витягнення, на сьогодні вважається вкрай небажаною і застосовується лише в виняткових випадках при наявності абсолютних протипоказань до операції. Для літньої людини кілька тижнів обездвиженості — це прямий шлях до розвитку застійної пневмонії, пролежнів, тромбоемболічних ускладнень та погіршення серцевої недостатності. Летальність при консервативному лікуванні досягає надзвичайно високих показників.

Хірургічне втручання стає методом вибору у більш ніж 95% випадків. Його мета — максимально швидко підняти пацієнта з ліжка та повернути йому можливість рухатися. При відносно молодому віці пацієнта та сприятливому типі перелому без значного зміщення виконують операцію остеосинтезу. Спеціальні металеві конструкції — динамічні стегнові гвинти, кутові пластини або три великі канюльовані гвинти — надійно фіксують уламки, забезпечуючи умови для зрощення. Однак для літніх пацієнтів з високим ризиком некрозу золотим стандартом стає ендопротезування тазостегнового суглоба. Ця операція дозволяє відразу давати повне навантаження на оперовану ногу, що кардинально змінює прогноз та якість подальшого життя, дозволяючи уникнути трагічних наслідків тривалої іммобілізації.

Розрив вертлужної губи

Вертлужна губа — це хрящова структура, яка оточує по периметру вертлужну западину тазової кістки. Вона поглиблює і збільшує площу суглобової поверхні, забезпечуючи кращу стабільність та конгруентність з’єднання. Губа діє як амортизатор, рівномірно розподіляючи синовіальну рідину та навантаження по всьому суглобу, а також створює герметичне прилягання головки стегнової кістки, формуючи ефект вакуумної стабілізації. Її пошкодження порушує біомеханіку тазостегнового суглоба, приводячи до цілої низки патологічних змін.

Розрив вертлужної губи часто називають травмою спортсмена, оскільки механізм пошкодження зазвичай включає повторювані ротаційні рухи з осьовим навантаженням. У групі ризику перебувають гольфісти, футболісти, хокеїсти, балерини та бігуни. Різке скручування корпусу при фіксованій стопі, глибокі присідання з обертанням, надмірне форсоване відведення або згинання стегна — також створюють екстремальне навантаження на область губи. Окрім хронічної мікротравматизації, до розриву може призвести і одноразовий гострий вплив, наприклад, падіння з обертанням або прямий удар у область стегна.

Симптоми розриву вертлужної губи

Симптоматика розриву вертлужної губи часто має нечіткий та мінливий характер, що ускладнює діагностику. Пацієнти відчувають тупий біль у паху, який посилюється при фізичній активності. Характерним є відчуття механічних перешкод під час руху — клацання, хруст або відчуття заклинювання суглоба. Багато хто описує симптом нестабільності, ніби суглоб підкосюється або провалюється при опорі на ногу. Больові відчуття часто іррадіюють у сідничну область або по передній поверхні стегна, імітуючи інші захворювання.

Лікування

Консервативна терапія, що включає спокій, фізіотерапію та протизапальні препарати, часто виявляється малоефективною у довгостроковій перспективі. Вона може тимчасово купірувати симптоми, але не усуває їх первинну причину — механічну перешкоду та нестабільність.

Єдиним радикальним методом лікування, що дозволяє відновити анатомію та функцію, є артроскопія тазостегнового суглоба. Ця малотравматична операція через мінімальні розрізи дозволяє візуалізувати пошкодження, провести резекцію нежиттєздатних ділянок хряща та зафіксувати губу спеціальними анкерними фіксаторами, відновлюючи її цілісність і стабілізуючу функцію.

Ушиби та розтягнення

Ушиби та розтягнення м’яких тканин, що оточують тазостегновий суглоб, відносяться до найбільш частих травм. Важливою задачею є їх диференціація з більш серйозними пошкодженнями, такими як переломи та вивихи.

Ушиб виникає внаслідок прямого удару або падіння на область суглоба і характеризується пошкодженням підшкірної клітковини та м’язів без порушення їх анатомічної цілісності. Розтягнення зв’язок або сухожиль формується при надмірному навантаженні, що перевищує еластичні можливості тканини, але не призводить до її повного розриву.

Ключовою відмінністю ушибу або розтягнення від перелому є збереження опорної функції кінцівки. Постраждалий відчуває біль, може кульгати, але здатний самостійно спертися на ногу. Відсутня видима деформація суглоба та кінцівки, характерна для вивихів, а також такі патогномонічні для перелому ознаки, як симптом “прилиплої п’яти” та вимушена зовнішня ротація стопи. Біль при ушибі носить локальний характер і посилюється при пальпації місця ушибу, а не при осьовому навантаженні.

Лікування ушибів та розтягнень

Тактика лікування неускладнених ушибів та розтягнень базується на принципах RICE-терапії, яка є міжнародним стандартом першої допомоги при подібних травмах:

• Rest — спокій;
• Ice — лід;
• Compression — компресія;
• Elevation — піднесене положення.

Спокій передбачає повну відмову від навантажень та іммобілізацію суглоба за допомогою еластичного бинта або ортезу для запобігання подальшого пошкодження. Використання льоду або холодних компресів у перші 48 годин сприяє звуженню судин, зменшенню набряку та крововиливу в тканини. Холод слід прикладати на 15-20 хвилин з інтервалами у 2 години. Компресія еластичним бинтом надає додатковий гемостатичний та протинабряковий ефект, забезпечуючи стабільність. Піднесене положення кінцівки вище рівня серця покращує венозний відтік і зменшує приплив рідини до місця травми, мінімізуючи набряки.

Методи лікування травм тазостегнового суглоба

Лікування травм тазостегнового суглоба включає консервативні та хірургічні методи.

Основою консервативного підходу є іммобілізація, що забезпечує спокій і оптимальні умови для загоєння тканин. При дисплазії тазостегнових суглобів у немовлят ефективні стремена Павлика, які м’яко фіксують ніжки у положенні згинання та відведення, сприяючи центрації головки стегна. При переломах без зміщення або після вправлення вивихів може використовуватися гіпсова пов’язка або спеціалізовані ортези, що жорстко стабілізують суглоб.

Медикаментозна терапія у вигляді прийому нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) допомагає купірувати больовий синдром, зменшити набряк та запалення. У більш серйозних випадках можуть призначатися міорелаксанти для зняття м’язового спазму та потужні анальгетики для полегшення гострого болю.

Фізіотерапія та лікувальна фізкультура в гострому періоді включає методики, спрямовані на зменшення болю та набряку: кріотерапія, магнітотерапія, електрофорез з лікарськими препаратами. По мірі стихання запалення підключають ЛФК, починаючи з пасивних рухів і поступово переходячи до активних вправ для відновлення м’язової сили, обсягу рухів та пропріоцепції. Індивідуально підібраний комплекс вправ запобігає розвитку контрактур та атрофії м’язів.

Коли консервативні заходи недостатні, вдаються до хірургічного лікування:

1. Закрита репозиція під загальним наркозом є методом вибору при вивихах стегна. Маніпуляція дозволяє повернути головку стегнової кістки у вертлужну западину без відкритого розрізу, після чого обов’язково проводиться контрольна рентгенографія для підтвердження успіху.
2. Остеосинтез — це операція зі з’єднання кісткових відламків при переломах за допомогою металевих конструкцій. Для фіксації переломів шийки стегна використовують три канюльовані гвинти, які вводяться під рентген-контролем. При вертельних переломах застосовуються більш масивні конструкції: динамічний стегновий гвинт або проксимальний стегновий інтрамедулярний стрижень. Ці системи забезпечують стабільну фіксацію та дозволяють розпочати ранню активізацію пацієнта.
3. Ендопротезування тазостегнового суглоба — радикальна операція з заміни пошкодженого суглоба на штучний аналог. Стає методом вибору при переломах шийки стегна у літніх пацієнтів з високим ризиком розвитку аваскулярного некрозу, а також при тяжкому посттравматичному артрозі. Сучасні ендопротези мають високу зносостійкість і дозволяють повністю відновити функцію кінцівки.
4. Артроскопія є малоінвазивним хірургічним втручанням через мінімальні розрізи. За допомогою артроскопа хірург може візуалізувати порожнину суглоба на моніторі та виконати тонкі маніпуляції: провести резекцію пошкоджених ділянок хряща, накласти шов на розірвану вертлужну губу спеціальними анкерними фіксаторами або видалити вільні внутрішньосуглобові тіла.
5. Остеотомія — складна реконструктивна операція, що полягає у висіченні кістки з подальшою фіксацією у новому, функціонально вигідному положенні. Її метою може бути корекція вроджених або посттравматичних деформацій, покращення покриття головки стегна вертлужною западиною або перерозподіл навантаження у суглобі для уповільнення розвитку артрозу.

Реабілітація після травми або операції на тазостегновому суглобі потребує часу. Основними її завданнями є профілактика ускладнень іммобілізації, до яких належать м’язова атрофія, тугоподвижність суглоба (контрактури), хронічний больовий синдром та тромбоемболічні ускладнення. Крім того, грамотно організований процес спрямований на відновлення пропріоцепції — здатності мозку відчувати положення кінцівки в просторі, що критично важливо для стійкості та координації рухів.