Перелом шийки стегнової кістки

Перелом шийки стегнової кістки — це порушення цілісності кістки в її найвужчій частині, що з’єднує головку стегна з діафізом. Ця травма належить до категорії медіальних переломів, що означає її локалізацію всередині капсули кульшового суглоба. Ключова особливість — високий ризик аваскулярного некрозу головки стегна через пошкодження кровопостачальних судин. У літніх людей перелом часто виникає навіть при незначному падінні з висоти власного зросту, що пов’язано з віковим остеопорозом і зниженням міцності кісткової тканини. У молодих пацієнтів такі переломи зазвичай є наслідком високоенергетичних травм — ДТП, падінь з висоти або спортивних ушкоджень.

Епідеміологія

Щороку у світі реєструється близько 1,6 мільйона випадків переломів шийки стегна. Захворюваність різко зростає з віком: у людей старше 65 років частота переломів становить 200–300 випадків на 100 000 населення, а після 85 років — понад 1000 на 100 000. Жінки страждають у 2–3 рази частіше за чоловіків через постменопаузальний остеопороз.

В Україні понад 80% переломів шийки стегна припадає на пацієнтів старше 65 років. За даними МОЗ, за останнє десятиліття захворюваність зросла на 18–22% через старіння населення. Особливе занепокоєння викликає збільшення кількості летальних випадків у перший рік після травми.

Ключовими причинами зростання захворюваності є:

• остеопороз (не діагностується у 50% пацієнтів);
• стареча саркопенія (вікова втрата м’язової маси, що підвищує ризик падінь);
• дефіцит вітаміну D (особливо в північних регіонах).

Перелом шийки стегна — не просто травма, а маркер системного старіння кісткової тканини, що вимагає мультидисциплінарного підходу. Своєчасна операція (у перші 48 годин) і правильна реабілітація можуть врятувати життя і зберегти рухливість.

Підвищення смертності пов’язане з розвитком ускладнень та анатомічними особливостями. Так, артерія круглої зв’язки, яка живить головку стегна, атрофується після 50 років, а внутрішньокісткові судини ушкоджуються при переломі. Внаслідок цього ризик аваскулярного некрозу зростає до 85% при медіальних переломах. До ускладнень належать:

• тромбоемболія легеневої артерії;
• застійна пневмонія (у лежачих хворих);
• пролежні (у лежачих пацієнтів);
• гостра ниркова недостатність (при зневодненні).

Для зниження ризику перелому шийки стегна необхідно займатися профілактикою остеопорозу.

Анатомія і біомеханіка шийки стегнової кістки

Шийка стегнової кістки — це вузька, злегка вигнута ділянка, що з’єднує кулясту головку стегна з його діафізом. Її довжина у дорослих коливається від 3 до 5 см, а кут нахилу відносно діафіза (шийково-діафізарний кут) у нормі становить 125–135°. У дітей цей кут більший (близько 150°), а з віком поступово зменшується, що підвищує ризик переломів.

Шийка оточена щільною фіброзною капсулою кульшового суглоба, але її кровопостачання надзвичайно вразливе. Основні джерела:

• ретроградний кровотік через артерію круглої зв’язки (у дорослих часто облітерована);
• внутрішньокісткові судини з метафізарної зони;
• висхідні гілки від вертлюгових артерій.

При переломі шийки кровопостачання головки стегна порушується, що призводить до аваскулярного некрозу у 85% випадків медіальних переломів.

Шийка стегна зазнає комплексних навантажень:

• стискання по медіальній поверхні — кортикальний шар тут удвічі товстіший, ніж з латерального боку;
• розтяг по латеральному краю, де розташовані трабекули, що утворюють “віяло” для розподілу напруги;
• крутильний момент при ротаційних рухах (наприклад, при повороті тулуба з фіксованою стопою).

З віком шийка стегна стає вразливою через:

• остеопороз — втрата вертикальних трабекул знижує міцність на стискання;
• витончення кортикального шару — його товщина зменшується на 0,5% на рік після 40 років;
• зниження еластичності — накопичення мікротріщин через зменшення колагену I типу.

При прихованих переломах (наприклад, вколочених) пацієнт може зберігати здатність ходити кілька днів, поки уламки не змістяться. Це пов’язано з частковим збереженням опорності за рахунок взаємного “вдавлювання” фрагментів кістки.

Класифікація переломів

За локалізацією лінії перелому розрізняють:

1. Субкапітальні переломи. Розташовуються безпосередньо у переході головки в шийку стегна. Це найбільш несприятливий варіант через: повне порушення кровопостачання головки (риск аваскулярного некрозу 75-85%), складнощі фіксації уламків і часті ускладнення при консервативному лікуванні.
2. Трансцервікальні переломи. Проходять через середину шийки стегна. Характеризуються частковим збереженням кровотоку через метафізарні судини, відносно стабільною фіксацією при остеосинтезі та середнім ризиком ускладнень (30-40%).
3. Базисцервікальні переломи. Локалізуються у підставі шийки ближче до вертлюгів. Їх особливості: краще кровопостачання за рахунок вертлюгових артерій, мають більш сприятливий прогноз зрощення і можливість застосування як остеосинтезу, так і ендопротезування.

Класифікація Garden (прогностичне значення):

1. Garden I-II ступені (неповні/вколочені). Неповний перелом або вколочена форма. Медіальний кортикальний упор зберігається, зміщення уламків мінімальне, а ризик аваскулярного некрозу не перевищує 15%. Серед молодих часто допускається консервативне лікування.
2. Garden III-IV ступені (повні зі зміщенням). Характеризується повним порушенням цілісності кістки, втратою медіального кортикального контакту і вираженою ротаційною деформацією. Ризик ускладнень досягає 65-80%. У цьому випадку показано тільки оперативне лікування.

Класифікація Pauwels (біомеханічна) — основана на куті між лінією перелому та горизонтальною площиною:

1. Тип I (<30°). Є сприятливі умови для зрощення, що досягається в 90% випадків. Стабільність досягається при будь-якому виді фіксації.
2. Тип II (30-50°). Потрібна точна репозиція за допомогою кутостабільних конструкцій. Частота зрощення досягає лише 60-70%.
3. Тип III (>50°). Є високий ризик невдачі остеосинтезу, тому часто потрібне первинне ендопротезування. Частота зрощення не перевищує 30-40%.

Сьогодні у пацієнтів старше 65 років з переломами Garden III-IV перевага віддається первинному ендопротезуванню, а серед молодих пацієнтів при будь-яких типах переломів намагаються зберегти власний суглоб.

Симптоми перелому шийки стегнової кістки

При переломі шийки стегнової кістки виникає комплекс симптомів. Різка біль в паховій області або глибоко в тазостегновому суглобі з’являється одразу після травми через пошкодження кісткової тканини, надкостниці, навколишніх зв’язок і нервових закінчень. Біль посилюється при спробі руху або навантаження на ногу, оскільки зміщення уламків кістки подразнює м’які тканини і провокує м’язовий спазм, спрямований на стабілізацію пошкодженої ділянки. У літніх людей з остеопорозом біль може бути менш інтенсивною, але зберігається як тупа або ниюча, що інколи призводить до пізньої діагностики.

Порушення рухливості проявляється неможливістю опертися на уражену ногу, підняти її або здійснити активні рухи в тазостегновому суглобі. Це пов’язано з втратою механічної цілісності кістки: при переломі шийки стегна порушується передача навантаження від тулуба до кінцівки, що робить опору неможливою. Пасивні рухи (наприклад, згинання ноги лікарем) також викликають різку біль через зміщення уламків і розтягнення капсули суглоба.

Укорочення пошкодженої кінцівки розвивається внаслідок зміщення кісткових фрагментів. М’язи, що прикріплені до проксимального відділу стегна (наприклад, клубово-поперекова), рефлекторно скорочуються, підтягуючи стегнову кістку вгору, що візуально зменшує довжину ноги. Одночасно спостерігається зовнішня ротація стопи — нога розвертається назовні через втрату точки фіксації малогомілкових м’язів і переважання тяги м’язів-ротаторів. У положенні лежачи стопа може торкатися поверхні зовнішнім краєм, що є типовим ознакою.

Набряк і гематома в області паху або стегна формуються поступово через пошкодження судин, що живлять кістку і навколишні тканини. Кров з зламаної шийки стегна та розірваних м’яких тканин просочується міжм’язовими просторами, що призводить до локального набряку. Однак через глибоке розташування перелому зовнішні ознаки крововиливу можуть бути слабо виражені або з’явитися через кілька годин.

Симптом “прилиплої п’ятки” — неможливість відірвати п’ятку від поверхні в положенні на спині — виникає через дисфункцію м’язів-згиначів стегна. Їхнє скорочення вимагає стабільної опори на цілу шийку стегна, яка при переломі втрачає цю функцію. Це призводить до характерного “прилипання” кінцівки навіть при свідомих спробах її підняти.

При вколочених переломах спостерігається збереження опорності (за рахунок взаємного вдавлення уламків), помірний біль при осьовому навантаженні і відсутність вираженої зовнішньої ротації. Це призводить до більш пізньої діагностики.

Діагностика

Первинний огляд починається з оцінки положення кінцівки. Спостерігається характерна зовнішня ротація (стопа розвернена назовні на 30–45°) і укорочення ноги на 2–4 см, що виникає через скорочення сідничних м’язів і зміщення уламків. При пальпації максимальна болючість визначається в проекції пахової складки та великого вертела, а не в тазостегновому суглобі — це відрізняє перелом від артриту.

Тест на осьове навантаження (легке постукування по п’ятці випрямленої ноги) викликає різку біль у паху — ознака, специфічна для перелому. Симптом “прилиплої п’ятки” (неможливість підняти пряму ногу в положенні лежачи) з’являється через порушення біомеханічного важеля: м’язи не можуть передати зусилля на зламану кістку. У літніх пацієнтів важливо перевірити когнітивний статус (тест MMSE), оскільки деменція може маскувати симптоми.

Після фізикального огляду та тестів призначається інструментальна діагностика. Рентгенографія — золотий стандарт. Виконують два знімки — в передньо-задній проекції (оцінка лінії перелому, кута зміщення, стану вертлужної западини) та боковій проекції за Лауенштейном (нога зігнута та відведена) — виявляє заднє зміщення головки, критичне для вибору тактики.

При складних переломах (осколкових, вколочених) або для передопераційного планування проводять КТ з 3D-реконструкцією. Це дозволяє: визначити точну траєкторію перелому, виявити приховані кісткові фрагменти та виміряти кут Пауелса (прогнозує ризик незрощення).

МРТ призначають у сумнівних випадках (наприклад, при негативному рентгені, але явній клініці) або для ранньої діагностики аваскулярного некрозу (вже через 3–5 днів після травми видно набряк кісткового мозку).

Денситометрія (DEXA) показана всім пацієнтам старше 50 років для оцінки ступеня остеопорозу (Т-критерій < -2.5 вимагає медикаментозної корекції).

До лабораторних досліджень відносяться:

• загальний аналіз крові — анемія через крововтрату, лейкоцитоз при інфекції;
• електроліти — гіпокаліємія посилює м’язову слабкість, підвищуючи ризик падінь;
• креатинін і ШКФ — для оцінки функції нирок перед контрастними дослідженнями;
• кальцій, фосфор, вітамін D — зниження рівня говорить про метаболічні порушення кісткової тканини;
• остеокальцин і β-CrossLaps (маркери резорбції кістки) — для підбору терапії остеопорозу;
• коагулограма (МНО, АЧТВ) — перед операцією виключають ризик кровотеч.

При підозрі на додаткові патологічні переломи або наявності хронічних захворювань лікар може призначити додаткові методи досліджень.

Диференціальна діагностика

Коксартроз (деформуючий артроз тазостегнового суглоба) може імітувати перелом через болі в паху та обмеження рухів. Однак на відміну від перелому, при ньому біль розвивається поступово, посилюється при навантаженні та зменшується в спокої. Рентгенологічно при артрозі виявляється звуження суглобової щілини, остеофіти та субхондральний склероз, тоді як при переломі видно лінію перелому або зміщення уламків.

Вертельний перелом (міжвертельний або черезвертельний) також викликає біль в області тазостегнового суглоба, але локалізація болючості зміщена до зовнішньої поверхні стегна. При пальпації визначається різка болючість в зоні великого вертела, тоді як при переломі шийки стегна біль глибока і зосереджена в паху. На рентгені лінія перелому проходить поза капсулою суглоба, що відрізняє його від медіального перелому шийки стегна.

Поперекова радикулопатія (наприклад, при грижі диска L4-L5) може імітувати біль в стегні, але в цьому випадку больовий синдром пов’язаний з компресією нервового корінця. Характерні стріляючі болі по ходу сідничного нерва, оніміння або слабкість у нозі, позитивні симптоми натягу (Ласега). На відміну від перелому, при радикулопатії відсутнє укорочення кінцівки та зовнішня ротація, а осьове навантаження на ногу не посилює біль.

Лікування перелому шийки стегна: консервативні методи

Консервативне лікування перелому шийки стегна застосовується вкрай рідко і тільки в специфічних ситуаціях, коли хірургічне втручання неможливе або недоцільне.

Показання для консервативної тактики:

1. Вколочені переломи без зміщення (тип Garden I). Уламки зберігають стабільність за рахунок взаємного “вдавлювання”. Однак навіть у цьому випадку ризик розклинювання перелому становить 30–40% в перші 2–3 тижні.
2. Абсолютні протипоказання до операції, такі як важка серцева/дихальна недостатність (IV функціональний клас), гострий інфаркт або інсульт (перші 3 місяці), невиліковні онкологічні захворювання в термінальній стадії, відмова пацієнта або його родичів від хірургічного втручання.

Варіанти консервативного лікування:

1. Скелетне витягнення. Через бугристість великогомілкової кістки або надмищелки стегна проводять металеву спицю, до якої підвішують вантаж (4–6 кг). Таким чином вдається усунути зміщення уламків і зафіксувати ногу в фізіологічному положенні. Термін іммобілізації — 6–8 тижнів, після чого накладають гіпсову пов’язку на 3–4 місяці. Ускладненнями методу є: пролежні, тромбоз глибоких вен, атрофія м’язів, пневмонія.
2. Деротаційний чобіток. Використовується гіпсова або пластиковая лонгета, що фіксує стопу і гомілку, яка запобігає зовнішній ротації стегна. Використовується при вколочених переломах у ослаблених пацієнтів. Не усуває укорочення ноги і вимагає строгого постільного режиму.

Як підтримуючу терапію використовують знеболювальні препарати. Наприклад, НПЗП (Кеторолак), опіоїдні анальгетики (Трамадол) або локальне введення анестетиків у вигляді блокади стегнового нерва при неефективності таблеток.

Для профілактики ускладнень застосовують низькомолекулярні гепарини (еноксапарин) для попередження тромбозів, антибіотики (цефазолін) при пролежнях або інфекціях сечовивідних шляхів.

Хірургічне лікування шийки стегна

Хірургічне лікування перелому шийки стегна підбирається індивідуально, враховуючи вік пацієнта, стан кісткової тканини, рівень фізичної активності та супутні захворювання. Одним з основних методів є остеосинтез, спрямований на збереження власного суглоба. При використанні канюльованих гвинтів через невеликі розрізи в стегнову кістку вводять кілька порожнистих гвинтів під рентген-контролем. Ці гвинти фіксують уламки, забезпечуючи стабільність за рахунок паралельного розташування, що дозволяє рівномірно розподілити навантаження. Такий метод часто застосовується у молодих пацієнтів з доброю щільністю кістки, оскільки вимагає тривалого періоду зрощення і обмеження навантаження.

Альтернативою служить динамічний стегновий гвинт (DHS), який поєднує гвинт і пластину. Гвинт вводиться в шийку стегна, а пластина фіксується до діафіза стегнової кістки. Конструкція необхідна для контролюваного ковзання гвинта, забезпечуючи компресію в зоні перелому при русі, що стимулює зрощення. Цей метод є переважним при базисцервікальних переломах, де лінія перелому розташована ближче до основи шийки. Однак DHS менш ефективний при вертикальних або нестабільних переломах через ризик зміщення.

У пацієнтів літнього віку, особливо з остеопорозом або високим ризиком незрощення, частіше виконують ендопротезування. Однополюсне протезування (геміартропластика) передбачає заміну тільки головки і шийки стегна на металевий протез, який з’єднується з природною вертлужною впадиною. Цей метод скорочує час операції і знижує ризик вивиху, але може призвести до зносу хряща вертлужної впадини. Тому він рекомендується для малорухомих пацієнтів з збереженою анатомією таза.

При супутньому коксартрозі або значній дегенерації вертлужної впадини виконується тотальне ендопротезування, при якому замінюються і головка стегна, і вертлужна впадина. Це забезпечує повне відновлення біомеханіки суглоба і знижує больовий синдром, пов’язаний з артрозом. Тотальні протези можуть фіксуватися цементно або безцементно, залежно від якості кісткової тканини.

В особливих випадках, наприклад у активних пацієнтів віком до 70 років, застосовується біопольярне ендопротезування. В цій конструкції головка протеза має подвійний рух. Вона обертається всередині поліетиленового вкладиша, який, у свою чергу, з’єднаний з вертлужною впадиною. Це знижує ризик вивиху і зносу вертлужного хряща, продовжуючи термін служби протеза.

При вираженому остеопорозі використовується цементна фіксація компонентів ендопротеза. Кістковий цемент, заповнюючи простір між протезом і кісткою, забезпечує миттєву стабільність навіть при зниженій щільності кісткової тканини. Це особливо важливо для ранньої мобілізації пацієнтів, запобігаючи міграції протеза. Однак цемент може викликати теплове пошкодження кістки і підвищує ризик тромбоемболії, тому вимагає ретельної передопераційної оцінки.

Кожен метод має свої показання та обмеження, а вибір залежить від комплексної оцінки ризиків та потенційної користі. Наприклад, остеосинтез зберігає анатомію суглоба, але вимагає тривалої реабілітації, тоді як ендопротезування дозволяє швидко відновити рухливість, але супроводжується ризиками, характерними для штучних імплантів. Рішення приймається спільно хірургом, пацієнтом і реабілітологом, щоб забезпечити оптимальний функціональний результат і якість життя.

Реабілітаційний період після операції

Стаціонарний період починається відразу після операції і спрямований на профілактику ускладнень. У перші доби особливу увагу приділяють дихальній гімнастиці для запобігання застійної пневмонії, особливо у літніх пацієнтів. Проводяться вправи на діафрагмальне дихання та надування кульок. Одночасно здійснюється профілактика пролежнів шляхом регулярної зміни положення тіла та використання протипролежневих матраців. Важливим елементом є рання активізація — вже на 1-2 день пацієнта вчать сідати в ліжку та виконувати пасивні рухи в гомілковостопному суглобі для покращення кровообігу та зниження ризику тромбозу.

Також проводиться медикаментозна терапія. Призначається антибіотикопрофілактика (Цефазолін) в перші 24 години після операції для запобігання інфекційним ускладненням, особливо при ендопротезуванні. Антикоагулянти (Еноксапарин, Ривароксабан) використовуються для профілактики тромбозу глибоких вен та тромбоемболії легеневої артерії. Ризик тромбозу високий через вимушене обмеження рухливості, тому препарати зазвичай призначають на 2–4 тижні. Обезболення — включає НПЗП (Кеторолак, Диклофенак) та при необхідності слабкі опіоїди (трамадол). Адекватне знеболення важливе для ранньої активізації.

Ранній післяопераційний період (1-6 тижнів) включає навчання ходьбі з ходунками або милицями. Фізіотерапевт допомагає відпрацювати правильну техніку пересування, щоб мінімізувати навантаження на оперовану ногу (при остеосинтезі) або забезпечити безпечне відновлення після ендопротезування. На цьому етапі додаються ізометричні вправи для м’язів стегна і сідниць, а також механотерапія на тренажерах з поступовим збільшенням амплітуди рухів.

Пізній період (6 тижнів – 6 місяців) присвячений відновленню м’язового тонусу і повної опороспроможності кінцівки. Включаються вправи з опором (експандери, обтяжувачі), тренування балансу (стійка на одній нозі, платформи Босу), а також дозована ходьба з поступовим переходом на палицю. При успішній реабілітації до 3-4 місяця більшість пацієнтів повертаються до звичайного рівня активності.

Прогноз

Терміни надання допомоги критично впливають на результат. Операція, виконана в перші 48-72 години, знижує ризик аваскулярного некрозу головки стегна і тромбоемболічних ускладнень. Затримка лікування збільшує ймовірність незрощення і летальності.

Вік і супутні захворювання (остеопороз, деменція, серцево-судинні патології) погіршують прогноз. Пацієнти старше 80 років мають в 3 рази вищий ризик смерті в перший рік порівняно з молодими. Цукровий діабет і ХОЗЛ додатково знижують шанси на повноцінну реабілітацію.

Тип проведеного лікування визначає функціональний результат. Остеосинтез у молодих пацієнтів забезпечує збереження власного суглоба, але вимагає тривалого обмеження навантаження. Ендопротезування, особливо тотальне, дозволяє проводити ранню активізацію, але несе ризики вивиху протеза та інфекцій.

Однорічна виживаність у пацієнтів старше 65 років становить 50-60%, при цьому до 30% помирають у перші 6 місяців через ускладнення (пневмонія, ТЕЛА, декомпенсація хронічних захворювань).

Консервативне лікування (скелетне витягнення, постільний режим) асоційоване з 80% летальністю протягом року у осіб старше 70 років через гіпостатичні ускладнення. Навіть при успішному зрощенні лише 20-25% пацієнтів повертаються до самостійної ходьби.

Профілактика повторних переломів

Профілактика повторних переломів вимагає комплексного підходу, спрямованого на зміцнення кісткової тканини, мінімізацію ризику падінь та захист вразливих зон при можливих травмах.

Медикаментозна терапія остеопорозу є основою профілактики. Пацієнтам призначають препарати, які пригнічують резорбцію кістки, такі як біфосфонати (алендронат, золедронова кислота) або деносумаб — моноклональне антитіло, що блокує остеокласти. Для стимуляції кісткоутворення застосовують теріпаратид — аналог паратиреоїдного гормону. Обов’язково доповнення терапії кальцієм (1000–1200 мг/добу) та вітаміном D (2000 МО/добу) для забезпечення мінералізації кістки. Дозування та вибір препарату коригуються за результатами денситометрії, яка проводиться кожні 1–2 роки. Важливо дотримуватись тривалості прийому, наприклад, біфосфонати зазвичай призначають на 3–5 років з наступними «лікарськими канікулами» для зниження ризику атипових переломів.

Літніх людей та їхніх родичів важливо навчити правилам адаптації побуту. Оцінка домашнього середовища спрямована на усунення факторів ризику: видалення килимів з рухомими краями, установка поручнів у ванній та туалеті, забезпечення достатнього освітлення. Пацієнтів потрібно навчити техніці безпечного пересування — униканню різких поворотів, використанню палиці або ходунків, правильному підйому з ліжка. Особливу увагу приділяють корекції зору (підбір окулярів, лікування катаракти) та лікуванню захворювань, що підвищують ризик падінь: аритмій, ортостатичної гіпотонії, нейропатій. Фізіотерапевти розробляють індивідуальні програми вправ для покращення балансу (тай-чи, заняття на платформах) та зміцнення м’язів ніг.

Ортопедична корекція з використанням протекторів стегна спрямована на механічний захист шийки стегна при падіннях. Протектори є спеціальними щитками з еластичних полімерів або піноматеріалів, вшитими в нижню білизну або фіксованими на тілі ременями. Вони перераспреділяють енергію удару, знижуючи ризик перелому на 50–60%. Підбір здійснюється індивідуально з урахуванням анатомічних особливостей — важливо, щоб протектор щільно прилягав до великого вертлюга, не викликаючи дискомфорту. Додатково рекомендується носіння взуття з неслизькою підошвою та ортопедичними устілками для покращення стійкості. У пацієнтів з вираженою м’язовою слабкістю можуть використовуватись ортези, що стабілізують кульшовий суглоб.

Який лікар лікує перелом шийки стегнової кістки?

Основний спеціаліст, який діагностує перелом, визначає тактику лікування (консервативне або оперативне) та проводить операцію (остеосинтез або ендопротезування) — травматолог-ортопед.

Хірург-ортопед бере участь у складних випадках, особливо при необхідності ендопротезування або реконструктивних операцій, а анестезіолог-реаніматолог забезпечує знеболювання під час операції та спостереження в післяопераційному періоді.

Після проведення операції або консервативного лікування перелому реабілітолог або фізіотерапевт розробляє програму відновлення для повернення рухливості та запобігання ускладнень (пролежнів, атрофії м’язів).

При наявності супутнього остеопорозу або системних захворювань кісток для корекції основного діагнозу необхідна консультація ендокринолога та ревматолога.

Сімейний лікар може направити й до інших вузькопрофільних спеціалістів. Наприклад, до кардіолога або невролога.

Поширені питання про перелом шийки стегнової кістки

Чому перелом шийки стегнової кістки називають “переломом старості”, якщо він трапляється і в молодих?

Хоча переломи шийки стегнової кістки дійсно можливі в будь-якому віці (наприклад, при ДТП або падінні з висоти), у літніх людей вони виникають навіть від незначних травм — через віковий остеопороз. Кістка втрачає щільність, і шийка стегнової кістки, яка в нормі витримує навантаження до 300 кг, може зламатися при звичайному спотиканні. У молодих пацієнтів такі переломи частіше пов’язані з високою енергетичною травмою або рідкісними захворюваннями (наприклад, недосконалим остеогенезом).

Чому при переломі шийки стегнової кістки іноді немає вираженого болю, хоча кістка зламана?

При вколочених переломах (коли один відламок “вдавлюється” в інший) біль може бути помірною, оскільки кісткові фрагменти зберігають відносну стабільність. Пацієнти навіть здатні опиратися на ногу, що створює хибне враження забиття. Однак через кілька днів, при руйнуванні зони вколочування, виникає різка біль і повна втрата опори. Саме тому літнім людям після падінь завжди рекомендують рентген, навіть якщо здається, що «все пройшло».

Чому при переломі шийки стегнової кістки часто роблять ендопротезування, а не просто скріплюють кістку гвинтами?

У літніх пацієнтів (особливо старше 70 років) зрощення перелому відбувається дуже повільно або не настає зовсім через погане кровопостачання головки стегнової кістки. Остеосинтез (фіксація гвинтами) у таких випадках часто призводить до ускладнень: аваскулярного некрозу або несрощення. Ендопротезування дозволяє відразу навантажувати ногу, уникнувши тривалого постільного режиму, який небезпечний пневмонією, тромбозами та пролежнями. У молодих людей, чиї кістки добре кровопостачаються, остеосинтез, навпаки, переважний — він зберігає рідний суглоб.

Чому після перелому шийки стегнової кістки забороняють сидіти на низьких стільцях і нахилятися?

Обмеження пов’язані з ризиком вивиху ендопротеза або зміщення фіксуючих конструкцій. При згинанні стегна більше ніж на 90° або різкому повороті ноги всередину головка протеза може “вискочити” з вертлужної чашки. Це особливо актуально в перші 3 місяці після операції, поки м’язи і зв’язки не адаптуються до імпланту. Далі заборони м’якішають, але пози з глибоким присіданням залишаються під питанням навіть після повного відновлення.

Чому після перелому одна нога стає коротшою, навіть якщо протез підібрано правильно?

Навіть при ідеально встановленому ендопротезі може спостерігатися функціональне вкорочення (1-3 см) через спазм м’язів, які “тягнуть” таз вгору, захищаючи пошкоджену зону. Зазвичай це коригується через 4-6 місяців за допомогою ЛФК. Якщо різниця зберігається, використовують ортопедичні устілки або спеціальне взуття.